?

Log in

No account? Create an account

Август, 3, 2016

Армійські байки

Було це восени. Їхали ми вперше на фронт. Стрьомно шо капєц, всі молоді, зелені. Ну, дехто не молодий, але пороху не нюхали ще. Їхали своєю технікою, на якій працювали потім з начівлею у ду-у-у-уже зеленій зоні. Ну це я зараз розумію, тоді ми думали, що вже, ледве, не за деревами ворог і очі в більшості були з залізну гривню.
Так от. Так склалось, що поїхали ми всі з новою зброєю. Ну, як новою, така ж стара, як ми тренувались, але не та. Це саме по собі не є гут. Бо до свого автомата звикаєш. Але в мене відбувся окремий конфуз. Подивитись до автомата я зміг тільки на привалі, вже в зоні АТО. Ну то тепер я розумію, що то така зона була, як я китаєць. Але тоді мене ледь інсульт не вдарив, коли знявши кришку ствольної коробки я побачив лопнувшу пружину. А запасної ніде взяти...
Але це ще не все. Поліз я ревізію робити далі. І що? А дульний компенсатор в мене не відкручується. Я його і так і сяк, і вдвох і ломом - ніяк. Тоді нагріли ми його на вогні і на гарячу скрутили фомкою. Потім я довго шкрябав дуло напильником і зачищав шкуркою, бо раковини були, як я завбільшки. І не треба ото кидатися в мене важкими предметами, знаю, що такого робити не можна, але мені потрібна була зброя, яка працює і мені було все одно на те захисне покриття і всю іншу муру, на кшталт сроку служби.
Пружину я скрутив як не будь на перший час, через проставку. Потім замінив звичайно. А автомат чудово відпрацював більше року. Але в той день мені здавалось, що нас кидають на убой...

Метки: