?

Log in

No account? Create an account

Початок

Грудневий рейд

Наприкінці осені 1920 року отаман взяв участь у нараді отаманів у Матвіївці, на якій, за твердженням Михайла Дорошенка, Головним отаманом Холодного Яру було обрано Івана Ґонту (Лютого-Лютенка)39. Після обрання той вирушив на рідну Звенигородщину, а Хмара і Загородній залишилися. До них приєднався і осавул Юрко Залізняк (Горліс-Горський).
Підхорунжий Михайло Дорошенко стверджував, що саме у Матвіївці отамани вирішили спробувати пробитися на захід – до Польщі або Румунії.
Пилип Хмара не хотів йти за кордон, але друзі, зокрема Ларіон Загородній, намовляли його.
Чорноліський полковник раніше мав намір шукати українську армію – коли про неї чутно було. Тоді він зайшов до односельчанина Петра Оліяновича Ткача, який нещодавно повернувся в Цвітну після шестирічного німецького полону. В його хаті не один раз переховувалася дружина (неофіційна) Хмари. Петро Ткач поставив на стіл “тикву водки” та череп’яні чашки.
– Розкажи, як через кордон із Польщею переходили? – запитав отаман.
Петро Ткач розповів і у свою чергу запитав Пилипа:
– Чого ти до Будьонного не приєднавсь?
– Я за Самостійну Україну борюсь! – здивувавшись, випростався отаман.
Про це розповів Явтух Петрович Ткач (1911 р. н.), який бачив Пилипа Хмару, “як оце зараз вас бачу”. За Хмарою він спостерігав із печі, куди нагнав дітей батько…40
Зробили реорганізацію частин, залишили непотрібний тягар зброї та амуніції тим, хто лишався. Поспішали, доки не випали сніги. З Матвіївки повернули до лісу, пройшли поміж Вищими та Нижчими Верещаками до Соснівки, де відпочивали цілу добу. Тут Микола Кібець довідався, що до Цибулевого вступила червона частина, так звана “бе-бе” (“борьба с бандитизмом”). Він просив отамана Хмару вдарити всіма силами на Цибулеве, але Хмара і Загородній не радили відхилятися від наміченого маршруту.
– В такому разі, – сказав Микола, – ви їдьте, а я промаршую Чутою та й заїду до Цибулевого, а потім вас дожену...
Наступного ранку Кібець з’явився до табору Хмари в Раєвському лісі... “Від задоволення (він) аж сяяв, така була успішна його акція. А козаки просто тріумфували”, що всипали комуні перцю41.
З лісу Раєвського рушили на Вербовий та Давидівський ліси, а потім взяли напрямок на Лебедин. Дорогою обминали міста і села, де стояли червоні залоги, бо будьонівська форма доношувалася, козаки мали вже різноманітне вбрання, що виявляло їх перед ворогом. Необхідно було здобути червоноармійський одяг. З цією метою зупинились у селі Бузівці, що неподалік станції Бобринської.
Ніч минула спокійно, але розвідка доповіла, що по селах стоять червоні залоги, які допомагають спецвідділам нищити повстанців. Отамани повідомили козаків про можливі напади.
Вранці сотня будьонівської кінноти атакувала повстанців. Ті, пострілявши, почали організовано відступати в напрямку Жашківців. Поспішали до маленького ліска. Кібець зі своїм відділом кінноти і кулеметом чвалом погнав уперед, щоб влаштувати засідку.
Чорноліський полковник затримував ворога і відступав поволі. Будьонівці намагалися відрізати загін від лісу та оточити. Пилип Хмара і Ларіон Загородній зі своїми козаками, сховавшись за горбком, спішилися і несподівано сипнули сильним рушничним і кулеметним вогнем.
Нападники, зазнавши великих втрат, відступили. Невдовзі прибула допомога: з Бузівки вискочила свіжа сотня будьонівської кінноти. Дві тачанки і вершники чвалом летіли попід ліском, де Кібець заліг у рові, що заріс густим чагарником. Коли червоні були проти засідки на віддалі півгону, Кібець дав команду “Вогонь!”. Зацокотіли кулемети, затріскотіли рушниці. Пекельний шквал викликав серед ворожих лав дику паніку. Командири, які не сподівалися нападу збоку, розгубилися. Поле вмить усіялося трупами і пораненими. Тачанки поперевертались. Хто вцілів, кинувся навтьоки. Бій закінчився так само миттєво, як і розпочався. На полі залишилося близько двох десятків убитих і тяжкопоранених, між ними й коні.
“У цьому бою попав під кулі й червоний “герой”, комісар Абраша Біляков... Юрко Горлиця (Городянин-Лісовський. – Ред.) зняв із Біляковича планшет... Після цього перевірили поле бою, підібрали все, що було цінне і потрібне, і скорим маршем відійшли до лісу і там заховались. Уночі перейшли вглиб і в одному спокійному місці зробили відпочинок та переглянули уважно все, що в планшеті Біляковича. Там була велика кількість наказів та телеграм у зашифрованому стані... Але були розпорядження і накази, писані без кодів, один з яких звучав так: “Ком. дивизии, спецотдел ВЧК. Москва. Секретно. Ввиду перемирия с Польшей все войска перебросить на Крым. Проходя по правой стороне Днепра, приказываю помогать спецотделам уничтожать партизанские отряды, партизан, белогвардейцев и петлюровские остатки. Объявить амнистию. Сложивших оружие расстреливать негласно без суда. Председатель ВЧК Феликс Дзержинский”42.
Цей важливий наказ Загородній прочитав перед лавою цілого загону. Далі слово взяв Пилип Хмара.
– Нині проходить хвиля чергової брехливої амністії, – сказав він, витягнув із кишені більшовицьку відозву і почав читати.
Комісари зверталися до українського населення із закликом не повставати проти більшовиків – “рускіх братьєв”, з якими під час війни 1914 – 1918 років їли кашу з “общєва катєлка”... Закінчивши читати, Хмара розідрав відозву, кинув під ноги і потоптав. Усі мовчали. “Віруючих у ті відозви серед повстанців тепер не було…”43
5 грудня Хмара повернувся в район Матвіївки та Мотриного монастиря, де знову помірявся силою з ворогом. “Бачив я його в бою, – згадував Пилипа Хмару Іван Кузьмович Сидоренко (1892 р. н.) з с. Гутниці. – Наступали красні на ліс... Цепом ішли, значить. А Пилип із своїм отрядом – у засідці. А тоді як вискочать! Пилип найперший. Та шаблею раз! Раз! Праворуч, ліворуч!.. Багато порубав тоді лічно. Ух і сміливий же був. А рука!..”44 Хмара рубав двома руками; таким чином в урочищі Голий Яр зарубав дванадцять червоноармійців.
Гасло у нього було: “Бий білих, поки не покрасніють, бий красних, поки не побіліють”. Не мирився він і зі Свиридом Коцуром…
З односельчан чи не найбільше допомагали Хмарі архітектор зимових схронів Оліян (Юліан) Дядюра та Мартин Мочар, який воював разом зі своїми синами – Іваном, Кирилом, Михайлом, Марком45. А найближчим другом вважався Григорій Коцур, разом з яким Пилип Хмара повернувся з Першої світової. Начальником кавалерії Чорноліського полку був Оліян Дубина (згідно з іншими джерелами, кіннотою командував безпосередньо отаман).
Збереглися й імена деяких козаків Чорноліського полку, а саме: Прохор Деркач, Петро Токовенко-молодший із Мельників, Руденко (всі заарештовані, Петру Токовенку перед смертю відрізали вуха, ніс, викололи очі), сотник Димитрещенко, Олександр Опанасович Сіденко та Юрій Миколайович Сіденко, Феодосій Бойко, Іван Загинайко, Семен Мостивий (Мостовий?), Юхим Хвилинський, Іван Лушпай із с. Верещаки, Варвара Тараненко, силач Крюк, цвітнянські селяни Пелагея Боркова, Коваленко, Іван Магиленко, Данило Москаленко, Антон та Марко Павловські, Федір Ровинський, Григорій Семиволос, Дмитро Сербенко, Іван Торчинський, Микола і Тихін Хлівицькі, Антон Цапенко, Прохор Шкура.
Двоюрідний племінник отамана Тимофій Мефодійович Хмара стверджував, що з рідні Пилипа в козаки ніхто не пішов, мовляв, боялися, що червоні попалять хати. Напевно, це помилкове твердження, бо пов’язане з родинним страхом. Із покоління в покоління рідні, щоб врятувати своє життя, змушені були відмежовуватися від Пилипа та своєї участі в повстаннях проти совєтської влади. А ось погляд більшовиків. В інформаційному повідомленні начальника штабу військ Кременчуцької губернії за лютий 1921 року можна прочитати: “Хмара – селянин-куркуль (?! – Ред.), залишивши дім, змусив під загрозою смерті допомагати йому в бандитизмі двох братів, котрі вбиті як розвідники”. “Хведота дуже мучили перед смертю”, – розповідала зі слів матері Євдокія Пасічник46.
Зрозуміло, що отаман братам смертю не погрожував, селян не грабував – як брехали більшовики. Місцеве населення було ріднею, друзями чи сусідами. До того ж Пилип із дитинства мав загострене почуття справедливості. Він навіть думки не міг допустити про грабунок близьких людей. Єдине, що забирав, – так це реквізоване у продзагонівців зерно та інше продовольство. Не розносити ж по хатах, питаючи, чиє це.
А от про червоних хто міг сказати добре слово? Попалили вони чимало осель і у Цвітній. Куток Хмарівка, наприклад, горів двічі. А хата Хмари вціліла, бо була непоказна – розвалюха в кущах терну, або, як казали односельчани, “лачуга в тернику”.
Сестра Марія, коли Пилип навідувався з лісу, засуджувала його, бо її багатодітна родина потерпала від більшовиків. Марія ганила Пилипа за те, що “вв’язався не в те діло”. Брат одного разу не витримав несправедливих докорів і в гніві “ледь не відсік їй шаблею голову”47.
Зиму 1920 – 1921 року Хмара, Максим Терещенко, Микола Шуліка і брати Сіденки провели в Цвітній. Козаки ж зимували у землянках у лісі неподалік села. Маючи вільний час, Терещенко і Шуліка “навчали Хмару грамоті, письму і математиці, бо він був чоловік майже неписьменний. Для того, щоб міг підписувати накази по полку. Неписьменність ставила штаб і самого отамана в незручне становище”48.


Гаряча весна 1921 року

1920 року з військової арени України зійшли поляки, французи, росіяни-білогвардійці, англійці, греки, серби... На українській землі залишились лише більшовики: росіяни та євреї. Проти них й продовжували боротьбу гайдамаки ХХ століття.
У перших днях березня Хмара передав, щоб козаки від Гутницької переходили до Цвітної, щоб обрати делегатів на з’їзд у Холодний Яр. Приїхав і загін отамана Загороднього. “Не цей з’їзд із Чути потрапили Сіденко Макар, Хмара Пилип, Гришко Нестор; із Суботова – Терещенко Максим (ці від офіцерства і штабу), – писав сексот, – а я та ще чоловік із Цвітної (прізвище його забув) пішли теж вивчати Холодний Яр і бути присутніми на з’їзді”49.
Всього на з’їзд прибуло близько тридцяти делегатів – отаманів, старшин і козаків. На ньому ухвалили “організувати всіх людей в один загін і негайно вирушити в рейд для терору”50.
Для цього треба було роздобути коней. Довідавшись, що у Матвіївці стоїть кавалерійська частина червоних, негайно вирушили через Верещаки у Любомирку, сусіднє до Матвіївки село. Трошки підночувалши, а на світанку, сховавшись у тумані, пішки увійшли до Матвіївки. Поки червоноармійці додивлялися сни, хмарівці взялися сідлати коней і виводити їх на вулицю. Дуже пізно вартовий помітив тихих незнайомців. Його постріли сполохали москалів, і вони в одній білизні вискакували з хат. Хмарівці почали полювати за ними… Всього хлопці вполювали півдесятка червоних та захопили 27 коней.
“З добутими кіньми хмаринці урочисто повернулись на місце стоянки… Того ж дня в різних місцях було добуто коней стільки, що відразу кінний загін з 35 виріс до 120 шабель при двох “Максимах”, одному “Кольті” й двох “Люїсах”. Хмара відзначав нову перемогу… – із сумом свідчив завербований повстанець. – Вдалі бої під селами Гутницька та Ружечеве, а також біля села Матвіївки й здобуття коней підвеселили співчуваючих серед населення, котре мало не боготворило отамана Хмару й передавало з вуст в уста казково-легендарні розповіді про нього. Щоденно то з одного, то з іншого боку приїжджали нові люди на конях, озброєнні з ніг до голови, котрі вливалися до лав отамана Хмари. Населення, особливо підлісних сіл, саме, добровільно, без жодного нагадування з боку бандитів, привозило до лісу продовольство і фураж. Крім того, вже не потрібно було посилати власних людей для розвідки про розташування червоних загонів, й без того щоденно з навколишніх сіл передавались в штаб сотні різних повідомлень не лише про розташування червоних загонів, але й про те, де саме й що заготовлено з продовольства й фуражу для останніх. Хмара, отримуючи такого роду повідомлення, відразу ж посилав туди своїх людей, й ті забирали все, заготовлене для червоних, собі до лісу. Рідкісні випадки обходились у схожих ситуаціях без жертв… Найбільше й найкраще за інших працювали Могилея Явтух, Матвєєв Семен (с. Гутницька) та якась жінка з Криворіжжя… Загін Хмари чисельно зростав”51.
Так у березні в Чигиринському повіті запалало повстання проти совєтської влади. Його організаторами були Пилип Хмара, Іван Деркач, Юхим Ільченко та Ларіон Загородній. Штаб Хмари і його помічника Максима Терещенка перебував у Цвітній, а Деркача – в Холодному Яру. “...Объявленная амнистия… – писали москалі, – несмотря на широкое оповещение таковой, мало произвела впечатления на бандитов”52.
Пилип Хмара набував усе більшої популярності серед молоді, його загін швидко поповнювався за рахунок тих, хто втік з Красної армії або переховувався від більшовицької мобілізації.
Надвечір 2 квітня 1921 року загін Хмари силою в 39 кавалеристів в’їхав у рідне село Максима Залізняка – Івківці, що неподалік Медведівки. Цього разу не поталанило червоноармійцю, котрий приїхав у відпустку додому: його, як зрадника України, було знищено. На ранок хмарівці під виглядом “червоного війська з червоним прапором і у формі кавалерії Будьонного” виступили з Івківців у Мельники. Там “два бандити (очевидно, отамани), – писав секретний працівник ЧК, – зайшли до церкви”. Опівдні козаки виїхали у сусіднє село Головківку, де оточили сільський сход, побили голову волвиконкому і голову комнезаму, знищили канцелярські справи волвиконкому53.
На початку квітня неподалік Цвітної 200 повстанських шабель Хмари розтрощили червоноармійський загін. У бою зарубали 32 ворожих вояки54.
7 квітня Чорноліський полк “урочисто виїхав з лісових нетрів”. Проїхавши рідне село отамана, вирушили на Бурякове, а звідти лісом через Вовчий Хутір, минаючи Матвіївку, знову лісом вийшли на Полуднівку, де й заночували. А рано-вранці 7 квітня 1921 року півтори сотні кінних козаків несподівано вихором залетіли в Медведівку. За ними на возах в’їхало півтисячі гайдамаків. “Виставивши проти будинку міліції кулемети, запропонували здаватися на милість отамана Хмари. Частина без бою склала зброю до ніг отамана, а решта, у тому числі й діловод, відстрілювалася, а потім кинулася втікати до річки Тясмин. Дехто сховався в густому очереті, інші, в тому числі й діловод, пострибали до підвалу”. Та люди показали повстанцям, де сховалася комуна. До підвалу під’їхали Тиміш Ніздря, Григорій В’юник, Михайло Мочар й двоє махновців. Запропонували вилізти, інакше кинуть бомбу. Втікачі вилізли. Хмара наказав покарати їх канчуками та відпустити. Два міліціонери перейшли на бік повстанців55.
Забравши з собою шкіру на одному зі шкіряних заводів, а також діловода і голову волосного виконавчого комітету, Хмара вирушив на Мельники. Пообідавши тут, Чорним шляхом, що проходив біля Мотриного монастиря, попростували на Грушківку. Звідси кіннота пішла на станцію Райгород, щоб пустити паровози на Бобринську з метою заблокувати залізничний рух… Повернувшись у Грушківку, всі разом вирушили на Смілу. Але скоро повернули круто назад… Коли в Яблунівці почули підозрілий гамір і гавкіт собак, отаман наказав їхати тихіше. Команду виконали на 100% – підводи й кіннота рухалися без жодного шуму”, – зазначав сексот56..
У Телепиному, де збиралися відпочити, раптом виявили червоний загін. Тоді Хмара вдався до хитрощів. Він послав у червоний штаб Петра Стасенка і Кирила Грищенка з Єлисаветградки. Зареєструвавшись як червоний загін, стали по хатах, “причому для кінноти Хмари було виділено кращі квартири. Командири ж червоного загону пиячили зі Стасенком Петром і Грищенком Кирилом до самого світанку. А вранці хмаринці, отримавши фураж і продовольство, виїхали з села Телепине в село Пастирське. Загін Завгороднього тоді побував навіть у Златополі”57.
17 квітня відділи Хмари і Деркача чисельністю до півтори сотні кавалеристів знову прибули в Головківку, розгромили волосний виконавчий комітет, знищили всі справи архіву, забрали ячмінь, готовий до відправлення в Росію, і вивісили друкований наказ. У ньому сповіщалося, що майно тих, хто продовжуватиме служити совєтській владі, підлягає конфіскації...
Перешкоджав Хмара і вирубуванню лісів. Козаки переагітовували робітників, а коли ті не розуміли слів, розганяли їх. Головний мотив: “Не дамо руйнувати нашого лісу!” Пилип Хмара навіть випустив наказ, який забороняв вирубку лісу, за порушення його обіцяв розстріляти.
Сексот зазначав, що “спрага помсти світилась з очей, просвічувалась крізь одяг і з серця Хмари”58.
12 травня загін кількістю півсотні кавалеристів із Вищих Верещаків через Антонівку, Триліси, Янівку і Головківку проїхав на Мельники, до Холодного Яру. По дорозі заїжджали в родини червоноармійців, вишукуючи яничарів і проводячи виховну роботу з їхніми батьками. В Трилісах знищили канцелярію волосного виконкому.
Скрізь по селах, через які проїжджали, вивішували листівки із закликами до службовців приєднатися до повстанців. Було також оголошено мобілізацію чоловічого населення.
20 – 22 травня 1921 року Хмара у Триліській волості знову порозвішував листівки, в яких пропонував впродовж десяти днів усім перейти на бік партизанів. Вивісив також накази про мобілізацію чоловіків. У Любомирці отаман сказав селянам: “Ідіть сюди або туди, не сидіть дома”, себто визначайтесь – йдіть до повстанців або до червоних, тільки не будьте байдужими.
Наприкінці травня загін Хмари потрапив у халепу. Було це за три версти від станції Білозір’я на Вовчій гаті.
Вовча гать – це насип з гною через болото, що розкинулося серед лісів. Під’їхавши до неї, Хмара вислав розвідку. Хлопці невдовзі повернулися й доповіли, що шлях вільний. По гаті могли їхати тільки по два вершники або один віз. Якби хтось нагодився назустріч, то навряд чи розминутися б.
Роз’їзд знову рушив вперед, за ним – парами вершники. У шостій парі гойдалися у сідлах Хмара і Голик-Залізняк. Позаду них посувався на тачанці кулеметник Федька з Диківки. Він був чоловік бувалий – з кулеметом не розлучався від 1914 року.
Не встигли досягнути середини гаті, як з протилежного боку пролунало три рушничні постріли, а тоді заговорили кулемети. Одна з куль влучила в коня Хмари. Це вже був третій кінь, який гинув під ним.
Козаки залягли і вогнем зустріли червоних, що кинулися назустріч. Але москалі атакували завзято. Довелося відступати. Не відступав лише кулеметник Федька, який мав дев’ять стрічок з набоями. “Він відбивав напад до останнього патрона, а потім склав руки над кулеметом і в такому положенні був порубаний червоноармійцями”59.
Все ж бій партизани виграли. Після двогодинного бою червоні відступили. Відбили хлопці й кулемет Федьки, але тепер треба було для нього шукати нового кулеметника. Шукати треба було і отамана, адже Хмара під час бою зник.
Пізніше виявилося, що він, поранений, залишився в болоті. Згодом його підібрав соснівський дядько і виходив. Більшовики ж поспішили оголосити: “Бандіт Хмара убіт!”
Виконувач обов’язків начальника 400 ҐПУ Тимошенко стверджував, що голова Окружного повстанського комітету Іван Деркач, “посилаючись на те, що у нього є універсал від Петлюри і повноваження підпорядкувати собі всіх загонів на Чигиринщині, запропонував влитися в його загін Хмарі і Кваші”. У серпні 1921 року Хмара і Кваша з козаками прибули в Холодний Яр для з’єднання з Деркачем. Через 5 – 6 днів Хмара повернувся у Цвітну, бо між ним і Деркачем виникла тактична незгода. Від’їжджаючи, чорноліський полковник виявив готовність у подальшому тримати зв’язок із Деркачем і отримувати від нього директиви60.
У серпні 1921 року з ініціативи Хмари у Цвітній відбулося публічне освячення зброї. Місцевий священик Федір Іванча відслужив молебень і благословив гайдамаків на боротьбу за звільнення України від чужоземної окупації, нагадавши їм добу Богдана Хмельницького. Ефект від цього публічного заходу був значний: загін вельми зріс за рахунок новобранців, а авторитет Пилипа Хмари в очах селян піднявся ще більше61 (москалі не забули це панотцю і 1937 року репресували його).
Зростанню загону отамана Хмари, як зазначав більшовицький документ, сприяв “червоний терор, що проводили червоні загони в тому чи іншому селі… і посилена політична робота, яку проводили петлюрівські агенти скрізь по селах серед населення”62.
На жаль, не маю докладних відомостей про подальший життєвий шлях чорноліського полковника. У романі Юрія Горліса-Горського, який залишив Холодний Яр навесні 1921 року, стверджується, що Хмару зарубала в бою червона кіннота. “А в Цвітній говорили, що Пилип загинув під Шепетівкою чи Вапняркою – Дядюренки (тобто брати Дядюри) “предательськи застрелили його за столом”. Вони боялися Хмари, тому й пішли на цей крок”63.
Підхорунжий Чорноліського полку Михайло Дорошенко у книзі “Стежками Холодноярськими” писав, що Пилип Хмара, законспірувавшись, перейшов до цивільного життя. Чутки, що він живий і мешкає в Криму, змінивши зовнішність і прізвище, кружляли й у Цвітній. Там, у Криму, він буцімто і похований64.
Але двоюрідні племінники отамана Тимофій та Юрко Хмари стверджували, що Пилип Хмара, швидше за все, загинув 1922 року і похований у Цвітній – найімовірніше, на своєму подвір’ї (може, поруч із хатою сестри Марії Тимофіївни Пасічник)65.
Існує версія, що Хмара, зробивши собі документи на червоного командира, виїхав до Києва, де в одному з військових шпиталів йому зробили операцію (під лівою щелепою у нього опухли залози). Отримавши відпустку для поправки здоров’я, виїхав на Волинь, перейшов кордон і опинився на території польської держави66.
Щодо родини отамана. Його сестра Тодоря (Федора) вийшла заміж за Степана Хлівицького. Обох було репресовано. Мали вони сина Петра. Тодоря з Сибіру повернулася. Похована в Михайлівці.
Сестра Килина побралася з Лазарем Музикою. Її також репресовано. З Сибіру вона не повернулася. Мала сина Івана (убито під час Другої світової війни) та доньку Ярину.
Сестра Марія пішла за Тимофія Пасічника. У шлюбі народили синів Андрія, Миколу та Олексу (всі вони живими повернулися з фронтів Другої світової) та дочку Явдоху.
Звіт сексота, інфільтрованого у Чорноліський полк, допоміг чекістам виявити і репресувати сотні козаків і старшин Пилипа Хмари. Станом на 1931 рік тільки у Знам’янському районі було взято на облік 304 “бандіта”. На той час (за даними чекістів) були вбиті або померли Боєвець Оксент Михайлович, Бондаренко Архип, Бочка Іван, Волошин Яків, В’язовський Іван, Голик Семен Іванович, Гончар Федір, Гуржій Василь Іванович, Гуржій Сергій, Добровольський Олекса, Дядюра Улян (Оліян), Компанієць Дмитро Петрович, Коновалов Степан Гнатович, Кравець Федот, Лизко Костянтин, Мартинович, Масловський Василь, Могилея Явтух, Момса, Мочар Михайло, Пісний Ларіон, Свердель Данило, Сіроклин Іван, Сіроклин Максим, Стасенко Петро, Стежка Степан Костянтинович, Ступа Григорій Григорович, Трихманенко Архип, Шуліка Микола, Чорний Сергій, Філіпенко Данило, Філіпенко Степан і Холявка Василь Михайлович.
За межі України вислані Буша Пилип Іванович, Горищенко Іван Терентійович, Гришко Нестор Пилипович, Зосимов Іван Денисович, Олексієнко Іван Микитович, Олексієнко Мина Микитович, Сіденко Макар, Сіденко Сильвестр та Ступа Василь Іванович.
Проходили у “кримінальних” справах Бабій Михайло, В’юник Григорій Іванович, В’язовський Василь, В’язовський Гаврило Іванович, Гордовий Терентій, Дядюра Антон, Задоя Мартин, Камерда Яким, Касищев Петро, Медведєв Андрій Семенович, Неїжкаша Лазар, Ніздря Тиміш, Носенко Сергій Тихонович, Носенко Федір Тихонович, Парієнко Денис, Стежка Парфен Силович, Тарасенко Дорош Дмитрович, Харківський Михайло, Чинчевий Гнат і Шевченко Петро.
З кожним роком кількість таких справ більшала… Один із репресованих, Прохор Шкура, сина назвав на честь свого отамана Пилипом. З Пилипом Шкурою в ОЛПі м. Салехарда зустрівся син гусаківського сотника Вільного козацтва Михайло Іванченко. Там вони і заприятелювали. “Зовнішністю, вдачею і зухвалістю – отаман, – розповідав про товариша Михайло Іванченко. – Звільнявся раніше мене і сказав: “Якщо на Україні щось почнеться і ти почуєш про отамана Хмару – то буду я”67.
Пилип Шкура не став отаманом Хмарою… Може, хтось із нас зголоситься?..
1 Зараз с. Цвітне Олександрівського району Кіровоградської області.
2 Кузик Б., Білошапка В. У плині часу. Енциклопедія Олександрівщини. – Київ: Мистецтво, 2002. – С. 270, 271.
3 Босий О. Харитонов Г. Чарівний круг. – Кіровоград, 1993.
4 Братів знищено більшовиками. Дві сестри отамана були репресовані, зокрема Федора і Килина відсиділи по 10 років “у Магадані”.
5 Петров М. Кола Брюньон із… Гутниці. – Народне слово (Кіровоград). – 1996. – 29 серпня. – №94 (966).
6 Горліс-Горський Ю. Холодний Яр. – Київ – Львів – Дрогобич: Відродження, 2006. – С. 60.
7 Авторські польові дослідження Романа Коваля. – Записано від Явтуха Петровича Ткача (1911 р. н.) в с. Цвітна Олександрівського району Кіровоградської обл., 1998 р.
8 АПД Романа Коваля і Василя Білошапки. – Записано від Тимофія Мефодійовича Хмари (1934 р. н.), двоюрідного племінника отамана Пилипа Хмари, в с. Цвітна Олександрівського району Кіровоградської обл., 1997 р.
9 Там само.
10 Шепель Ф. Історія отамана-самостійника Пилипа Хмари та його соратників, записана чекістами в тридцяті роки минулого століття // Матеріали обласної науково-практичної історико-краєзнавчої конференції “За волю і долю України” (Наш край у 1917 – 1929 роках). – Кіровоград, 2002. – С. 103 – 104.
11 ДАЧО, ф. р-184, оп. 1, спр. 48, арк. 20 – 22.
12 Горліс-Горський Ю. Холодний Яр. – Київ – Львів – Дрогобич: Відродження, 2006. – С. 59.
13 Шепель Ф. Вказана праця. – С. 105.
14 Там само. – С. 104 – 105.
15 Там само. – С. 115.
16 Там само. – С. 107.
17 Дорошенко М. Стежками Холодноярськими: Спогади, 1918 – 1923. – Філадельфія, 1973. – С. 82.
18 Там само. – С. 84.
19 Шепель Ф. Вказана праця. – С. 107.
20 Там само. – С. 108.
21 Там само.
22 Козельський Б. Шлях зрадництва й авантур (Петлюрівське повстанство). – Харків: Державне видавництво України, 1926. – С. 72 – 73.
23 Шепель Ф. Вказана праця. – С. 108.
24 Там само. – С. 108.
25 Там само. – С. 109.
26 Там само.
27 ДАПО, ф. р-2289, оп. 1, спр. 5, арк. 86.
28 ДАПО, ф. р-2289, оп. 1, спр. 6, арк. 58.
29 Там само. – Арк. 16.
30 Там само. – Арк. 17.
31 ДАПО, ф. р-2289, оп. 1, спр. 2, арк. 155 зв.
32 ДАПО, ф. р-2289, оп. 1, спр. 6, арк. 29.
33 Там само. – Арк. 26.
34 Там само. – Арк. 25.
35 Там само. – Арк. 20.
36 Там само. – Арк. 21.
37 Советская военная энциклопедия. – Москва, 1933. – Т. 2. – С. 182 – 183.
38 ДАПО, ф. р-2289, оп. 1, спр. 6, арк. 37.
39 Дорошенко М. Вказана праця. – С. 159.
40 АПД Романа Коваля. – Записано від Явтуха Петровича Ткача (1911 р. н.) в с. Цвітна Олександрівського району Кіровоградської області 1998 року.
41 Дорошенко М. Вказана праця. – С. 163.
42 Там само. – С. 168 – 169.
43 Там само. – С. 169.
44 Петров М. Кола Брюньон із… Гутниці. – Народне слово (Кіровоград). – 1996. – 29 серпня. – № 94 (966). – С. 4.
45 Там само.
46 АПД Романа Коваля. – Записано від Євдокії Тимофіївни Пасічник (1944 р. н.), племінниці отамана Пилипа Хмари, в с. Цвітна Олександрівського району Кіровоградської обл., 1998 р.
47 Там само.
48 Шепель Ф. Вказана праця. – С. 111.
49 Там само.
50 Там само. – С. 112.
51 Там само. – С. 113 – 114.
52 ДАПО, ф. р-1189, оп. 2, спр. 8, арк. 12 – 13.
53 ДАПО, ф. р-1189, оп. 2, спр.1, арк. 53 – 54.
54 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20, спр. 642, арк. 37.
55 Шепель Ф. Вказана праця. – С. 115.
56 Там само.
57 Там само. – С. 115 – 116.
58 Там само. – С. 118.
59 Там само. – С. 119.
60 ДАЧО, ф. р-184, оп. 1, спр. 48, арк. 20 – 22.
61 Там само. – Арк. 20 – 22.
62 Там само.
63 АПД Романа Коваля і Василя Білошапки. – Записано від Тимофія Мефодійовича Хмари (1934 р. н.) та Юрія Мефодійовича Хмари (1937 р. н.), двоюрідних племінників отамана Пилипа Хмари, в с. Цвітна Олександрівського району Кіровоградської обл., 1997 р.
64 Там само.
65 Там само.
66 Шепель Ф. Вказана праця. – С. 119 – 120.
67 Лист письменника Михайла Григоровича Іванченка (1923 р. н.) Григорію Степановичу Гребенюку. З архіву Р. Коваля.

Метки:

Зараз починають згадувати Холодний Яр, при цьому  чорнолісці зостаються в тіні, Хоча діяли вони разом. Отож я знайшов трохи про наші краї в період Визвольних змагань. Власне історія одного з видатних діячів отамана Чорного лісу Пилипа Хмари.
Взагалі цікаво читати, знаєш де яке село. Більшість прізвищ знайомі, Не знаю родичі вони тим людям, що я знаю, скоріш за все, що так. Приведені цитати на мові, дуже схожій на ту, на якій в нас і зараз говорять. Отака минульщина в нашого краю без малого сто років тому.

Пилип Хмара

Роман КОВАЛЬ
КОЛИ КУЛІ СПІВАЛИ

Біографії отаманів Холодного Яру і Чорного лісу

Чорноліський полковник Пилип Хмара

Село Цвітна1 розкинулося на межі Мотрониної дачі та Дикого поля – на південний захід від Чорного лісу у верхів’ї річки Ірклійця за 30 верст від Олександрівки. За переказами, Цвітна виникла на початку XVI століття. Село з давніх часів було козацьким – жителі його не знали панщини. У середині XVII століття тут жили реєстрові козаки, які брали участь у походах Богдана Хмельницького. У XVIII столітті село належало Чигиринському староству Польщі. Та місцеве козацтво не могло змиритися з пануванням поляків. У 1740 – 1760 роках Цвітна стала одним із центрів формування гайдамацьких загонів під керівництвом отамана Семена Неживого2.
У селі здавна існував гончарний промисел – в околицях села була напрочуд чиста, без камінців і домішок глина. Висока пластичність і невелика усадка дозволяли сушити вироби влітку на осонні, на причілку хати, а це в практиці гончарів траплялося дуже рідко. Цвітнянський посуд, як простий, так і полив’яний, був добре відомий не лише в Київській губернії, а й на півдні України. Макітри, горщики, глечики, форми для випікання тіста тощо возили у чорноморські порти Миколаїв, Херсон, Одесу, на Поділля, навіть до Кишинева, а також на Лівобережжя: в північно-західні райони Полтавщини – під Переяслав і Яготин3.
Наприкінці XIX століття (орієнтовно 1891 року) у чигиринському селі Цвітній на кутку Хмарівка у сім’ї Панаса Петровича Хмари народився хлопчик. Назвали його Пилипом. Його мати, Параска Стефанівна, народила ще п’ятеро дітей – Марію (1890 р. н.), Федору (Тодорю, 19.04.1899), Килину (орієнтовно 1905 – 1908 р. н.), Федота (2.03.1902) і ще одного хлопчика, ім’я якого встановити не вдалося4.
Окрім Хмарівки, були ще в Цвітній кутки Гончарівка, Комарівка, Яр, Бондарівка, Шкурівка, Чорнобаївка та два хутори. Назви куткам, як правило, давали або за професійною ознакою жителів (наприклад, Гончарівка і Бондарівка), або згідно з прізвищем родини, яка розросталася і жила на одній вулиці, власне, творила вулицю.
Всього у Цвітній було 1400 дворів.
Колись за три версти на південь від села проходила “турецька границя” у вигляді валу та рову, які частково збереглися й донині. Зрозуміло, що край цей був наповнений переказами про боротьбу прадідів-запорожців проти “бусурманів”. У цій атмосфері козацької героїки і зростав малий Пилип.
Односельчани відзначали, що Пилип із дитячих років не любив кривди і завжди заступався за несправедливо ображених. Не раз доводилося захищати молодших братів і сестер, адже малі Хмари рано осиротіли. Відтак жили дуже бідно. Всі працювали в наймах, а Пилип, який встиг закінчити чотирикласну Цвітнянську церковнопарафіяльну школу, їздив на заробітки до Криму.
Красивий, кремезний у плечах хлопець, як говорили старі люди, був “отчаяний з дєтства”, а “сили був неізмєрімої”. В селі жив силач Овер’ян – коня підіймав. Так Хмара, хоч і на зріст невисокий, поборов Овер’яна.
Ще одна характеристика Пилипа Хмари – був “отчаяний на розум”, очевидно, багатий на вигадку, схильний до ризикованих, нестандартних вчинків.
Відомо, що мав він гарний голос і співав у церковному хорі.

З Першої світової Пилип Хмара прийшов повним Георгіївським кавалером у званні унтер-офіцера. Його шабля, згадували односельчани, була задовгою, черкала по землі, тому він приробив коліщатко до піхов і возив її за собою.
Пилип мав сірої масті в яблуках кобилу, яку терпляче дресирував: вона лягала і вставала на його команду, заходила до хати. Накази виконувала і по свистку.
Односельчани стверджували, що Хмара був “сильний наєзднік”, “віртуозний кавалерист”...
“Який був Пилип (Хмара) з себе? – говорив житель с. Гутниці Іван Кузьмович Сидоренко, 1892 року народження. – Бравий був, молодцюватий. Кріпкий, стрункий. Все на ньому пригнане – кавалерист! Аякже, в старій армії в гусарах служив”5.
А ось яким запам’ятав Хмару український старшина Юрій Городянин-Лісовський. “Був це стрункий, міцно збудований чоловік років 28 – 30-ти, – писав він. – Одягнений був у темно-зелену чумарку черкеського крою, з дорогою срібною шаблею. Як я потім довідався, був він бувалий підстаршина кіннотник, палкий націоналіст, досить добрий організатор і командир, хоч на кожному місці відчувався у нього брак освіти”6.
Додав штрих до портрета Хмари і Явтух Ткач. “Ходив у шароварах, – казав він, – шапці з китицею, чоботи були зі шпорами”7.
“Чи був жонатий Хмара, не знаю, – говорив Тимофій Мефодійович Хмара, – але якусь красуню на тачанці возив…”8

Читать дальше...Свернуть )

Метки:

Олександрівка

Звонять мені, значить, з військомату, кажуть, щоб приїхав. Ну то я зібрався та й поїхав, воно, наче й не далеко, 50 кілометрів, але все одно не в місті ж. А так як прописаний я в селі, то військомат в мене в Олександрівці.
Приїхав, а там нікого нема. Пішов в другий, сказали будуть після обіду. Пішов я бродить по селищу. Дивиця там нема чого, по суті. За день можна обійти все, мабуть. То побродив я трохи та й сів собі недалеко від військомату на лавочку. Як виявилось то алея на честь АТОшників.
Прийшов час, я й пішов на прийом. Дали мені медальку учасника АТО, та й погнав я на вокзал. А автобус аж в 6 годин. Пішов я на трасу ловить попутку, чи київський автобус. Перейшов ще раз міст через сивий  Тясмин, що несе під кригою свої води далі до Холодного Яру. Спіймав попутку, та й поїхав додому.






РосійськоюСвернуть )

Метки:

В пошуках фашизму.

Не знаю навіщо я вирішив це написати, бо воно дуже схоже на накидання гімна на  вентилятор. Але це не так. Просто хочу викласти свої думки.
Зараз скільки розказують про фашизм, що й я вирішив написати про своє бачення даного явища.
Отже, в сучасному  світі люди асоціюють фашизм з Третім Рейхом, Гітлером , голокостом і так далі. Не буду сильно заглиблюватися, але німці були нацистами, точніше націонал-соціалістами, а не фашистами. Чому їх почали називати фашистами - не знаю, чи для того, щоб в людей не виникало питання, чому одні соціалісти воюють з іншими, чи то, чомусь перейшло від Мусоліні на Гітлера. Не так важливо. Я хочу розібратися з сучасним фашизмом, тому, вживаючи термін "фашизм" буду мати на увазі Третій рейх і сучасні уявлення про фашизм.
Отже, що таке фашизм в книжному розумінні цього слова?
Фаши́зм (італ. fascismo, від італ. fascio — «зв'язка», «об'єднання») — різновид політичного режиму, а також радикальна, авторитарна імперіалістична політична ідеологія, характерними ознаками якої є сильний культ особи, мілітаризм,тоталітаризм, імперіалізм та ідея постійної війни й панування.
В принципі, Німеччина відповідає данним вимогам. Але, що характерно, СРСР теж відповідає їм. До чого тут СРСР, а до того, що сучасні супротивники фашизму, незалежно від їх відношення до Совєтів, є нащадками "народу переможця фашизму". Якась суперечність виникає, чи не так? А вся справа в тому, що при всій подібності режимів вони є антиподами. На відміну від широкого поняття фашизм, Третій Рейх декларував перевагу своєї нації, а це вже назизм, а не фашизм. В свою чергу Совєти поширювали ідеї інтернаціоналізму.
І, якщо ми бачимо, агресію Німеччини на інші народи, то Союз дуже не погано перемелював свої власні народи. Не знаю навіть, що ї гірше. Німецький варіант це ще одне перевтілення соціал-дарвінізму. Тобто ідеології, що дозволяє виправдати агресію в очах світової спільноти, або, хочаб, власного народу. До цього потенціальних жертв називали дикунами, єретиками, іновірцями, язичниками і так далі. Отже ми бачимо звичайний шовінізм. Виходить, можна звинуватити кого завгодно, в чому завгодно, демонізувати це до краю і оголосити священу війну. А кому її оголошувати то вже не важливо. можна содомітам, можна салоїдам (то ж гидко їсти сирий жир), можна вегетаріанцям. Кому завгодно, було б бажання. Що могло спонукати до пригноблення власного народу - мені не зрозуміло. Хоча, як на мене, то більшовицьку владу своєю можна назвати тільки з великю натяжкою.
А тепер поглянемо на Україну. Досить часто можна почути звинувачення в фашизмі, особливо на адресу добровольчих батальйонів. Чи є на це підстави? Однозначно фашистами вони бути не можуть. Бо не при владі. Але можуть підтримувати фашизм, як ідеологію. Нацизм - так само. Але чи це так?
Звичайно, окремі представники там є. Як і де завгодно. Але ж звинувачення на чомусь грунтується. Розглянемо найпоширеніші звинувачення.
1.Використання свастики і рунічних символів.
Як на мене - абсолютно не доказ. По перше всі символи моють набагато давнішу історію, ніж Третій Рейх. Використовувались до них і використовуються після них, включаючи ту ж свастику. Як виняток можна взяти лише свастику в білому колі на червоному тлі. Тут однозначно прапор Третього Рейху. Ну і ще може пару прикладів. Але я такого, щось не бачив.
2. Заклики "Москалів на ножі", "Москаляку на гіляку", "Хто не скаче - той москаль".
Останнє - взагалі безневинна кричалка. Середнє - перефразування іншого лозунга "Комуняку на гіляку", бо слово москаляка, якесь нереальне, я б сказав збочене, не притаманне українській мові. А от перше, дійсно, схоже на шовінісьтський заклик, до знищення москалів. Здавалося б шовінізм на лице. Але хто такий москаль? З початку так називали московитів. Ну не було Росії, було Московське царство і жили в ньму московити, якіх ми, поляки і білоруси звали москалями. Потім так почали називати солдат, як найбільш поширених в нашіх краях представників цього народу. А, оскільки, в армію призов йшов з усих куточків імперії, то, досить скоро, термін втратив етнічне значення і відносився до соціальної групи військових. Згодом москалями стали всі службовці і чиновники, тобто ті, хто служе москві і отримує платню з казни. Дійсно, іноді так можуть назвати і просто росіянина. Але, нажаль, люди часто не вдаються в подробиці з'ясування значення слів, які використовують.
Тому залишимо термін у спокої і подивимось на реалії. "Найфашистський" полк Азов має в свойому складі росіян. Отже цілі винещення всих росіян в них нема. А значить вороги не росіяни, а посібники кремля. Наче знову ніякого нацизму.
3. Естетика Третього Рейху.
Ну, тут вже вибачте. Естетичне питання Рейху було поставлене на широку ногу. Працювали кращі голови в світі, мабуть. Погодьтесь, однострій від Хьюго Босс, це, як би не було, Хьюго Босс, а не ватнік і кирза. Виходить, якщо дивитись відсторонено, то це просто гарно. Може не дуже гарно з моральної точки зору, але як є. Хоча, Ті ж Совєти не гнушались переробляти німецькі плакати, та й не тільки їх. Та й в формі СС я нікого не бачив, якщо чесно.
4. Мова. Ніби то в нас б'ють, а то й вбивають за російську мову. Ну це гарячка. Я у Львові чув російську, як від туристів, так і від місцеви. У Львові, курво! І нікого не вбили.
Отже, шукачі фашистів, не займалися б ви фігнею. В сучасному світі будуть називати фашистами тих, кого хочуть підкорити, так як, недавно, самі фашисти, називали інших унтерменшами. Робіть висновки, шановні.
Що до мого відношення до фашизму, воно, скоріш, нейтральне. Я не прихильник і не противник. Було таке явище, тепер нема. Символи, що використовувались нацистами вважаю не винними в діяннях їх носіїв. Та й взагалі, хто знає, як би все повернулось, якби німці не програли, що малоймовірно, але свастика, наврядчи б була під забороною зараз. Мої діди теж воювали, спочатку проти більшовиків, потім з Совєтами проти німців, але то був захист своєї землі. Не важливо під яким прапором приходив оккупант, під червоним з серпом і молотом, чи під червоним зі свастикою, чи як тепер під триколором. Першу війну, так звану громадянську, ми програли. Естафету прийняли галичани. Другу виграли, все ж таки, багато хто з солдатів Червоної Армії родився і виріс вже при СРСР, отже, яка б не була, а то було їх країна. Хоча, як на мене, влада була антинародною до мозку кісток. Але ж зовнішня навала то вище, ніж внутрішні проблеми. Взагалі то Гітлер зробив велику помилку не давши Україні незалежність. Хто зна, як би воно вийшло. Але ж незалежність не можна дати. Її можна лише вибороти. Хтось скаже, що нам незалежність впала з неба. Але я не погоджусь. По-перше, наш народ дуже довго до цього йшов, По-друге, вона не з неба, а авансом. Бо війна за незалежність іде зараз. А ті, хто кажуть, що в нас громадянський конфлікт, можуть вважити Велику вітчизняну теж громадянською війною, бо росіяни воювали по обидві сторони. Я маю на увазі РОА і тому подібні формування.

ПереводСвернуть )
Доповнення:

Связка третьего рейха и фашизма возникла после речи Левитана 22 июня 1941 года. Он тогда зачитал по радио текст в котором значились "Немецкие, фашистские захватчики".. через запятую.. имелись в виду немецкие нацисты и их союзники фашисты - итальянцы, венгры и кто-то там еще был.. Но на слух это воспринималось как "немецко-фашистские".. А фашистская партия Германии к 1941 году уютно расположилась по тюрьмам и лагерям - не любил Гитлер фашистов. Как союзников с трудом терпел по необходимости.

Саундмодератор

Давно вже писав пост про саундмодератор на АК "Стріла". Обіцяв тоді додвти відео і забув. Виправляюсь.

Давно уже писал пост про саундмодератор на АК "Стрела". Обещал тогда добавить видео и забыл. Исправляюсь.

Метки:

Гідроніми

Були ми у Львівській області, були там цікаві річки з назвами Смердек і Вонячка. Чого так - не знаю, наче не смерділи.
До чого я це. А просто так.

Были мы во Львовской областе, были там интересные речки с названиями Смердек и Вонячка. Чего так - не знаю, вроде не воняли.
К чему я это, да просто так.

Метки:

Погода

Такий я був рік тому, в окопі під Маріуполем. Балаклава в інії. Кожух на овчині на третю годину варти вже не гріє. А зараз на дворі +3, вчора взагалі 10 було.

Метки:

Декомунізація.

А я вже думав, що цю стелу так і залишать.
Виявляється, її таки залишать, але без Леніна і серпів з молотами. Їх вже почали збивати. Не знаю, що буде замість них. Як зроблять - покажу.

А я уже думал, что эту стеллу так и оставят.
Оказывается, ее таки оставят, но без Ленина и серпов с молотами. Их уже начали сбивать. Не знаю, что будет вместо них. Как сделают - покажу.

Метки:

День Закоханих

Не знаю, в кого як пройшов День Закоханих, а в мене в гаражі

Не знаю, у кого как прошел День Влюбленных, а у меня в гараже.

Метки:

Маски революції 2

Ну що, подивився я кіно. Переклад, правда, просто пісєц, без субтитрів нічого не зрозуміло. Ну то таке.
Нічого там такого нема, вже не кажучи про обгрунтованість сказаного.

Ну что, посмотрел я кино. Перевод, правда, просто писец, без субтитров ничего не понятно. Ну то такое.
Ничего там такого нет, уже не говоря о обоснованности показаного.

Метки:

Маски революції

Останню неділю, мабуть, кожен 20 пост в стрічці про французьку документалку про Майдан. Що цікаво, інтерес виключно від російської публіки. Ні в кого з України про нього нічого не бачив, може пропустив, звичайно, але все одно десь би натрапив. Ні обурення відносно фільму, ні спроб спростування. Бо фільм, начеб то, повинен показати всб фашистську сутність революції.
Так от, бачив хто те кіно, чи ні? Що там взагалі таке, мені аж цікаво.

На русскомСвернуть )

Метки:

Крути

Сьогодні в Кіровограді був мітинг вшанування полеглих в бою під Крутами. Людей було багатенько, в порівнянні з довоєнними роками. Звичайно все православненько було. Ну, воно ж, наче, як поминки. Але священник молодець такий, ніяких тобі молитов з відомої книги з Близького Сходу в грецькій редакції. Не знаю, може сам придумав, ту що читав, але все актуальненько так. І про паралелі з сьогоденням і ніякої всепропалості і покірності, притаманної християнам, навпаки заклики до боротьби. Щоб ще сказав не про спасіння душ полеглих, а про їх  відродження в нових поколіннях, можна було б подумати, що то язичницький волхв якийсь. Явно був з УПЦ КП, а не МП.
Ото мені тільки не зрозуміло, чого всі, чогось, той бій, як трагедію сприймають? Ну були втрати, ну потрапив загін в руки красноармійців. Так не весь же. Інші стримали переважаючого в кількості ворога і організовано відійшли. Вцілому вдала ж операція. Ну те, що там пацани одні були то да. А тепер не те саме? Студенти були і будуть найактивнішою верствою населення. Та й не було допомоги, по суті, з об'єктивних причин.
Історія йде по спіралі. Але цього разу ми своє здобудемо.
Слава Героям!

+ пару фоток і переклад на російськуСвернуть )

Метки:

Розтріл Ватніка

Фото постановочні. Хлопці наші. Чогось вирішив поділитись.




Вони ж коло ракети від "Граду"

Метки:

Про двомовність

Всім відомо, що більшість людей в нас двомовна. Різниця в тому, яка мова є пріоритетною. Донедавна все було чітко понятно. Українську було загнано до рівня плебейської. Чути її було тільки в селах, та серед небагатьох інтузіастів. Особливо весело було, коли людина приїздить така з села, на навчання, чи ще кудись і починає говорити тіпа російською. Ото цирк)) Нє, не того що вони тупі, просто практики в людей не було, розуміть то всі розуміють, а от говорити - то ще треба, щоб язик звик, практику нічого не заміне.
Що правда була і зворотня тенденція. Приїжджаючи в село до родичів, містяни різко переходили на українську, з тим же результатом, що і ПТУшник в місті, теж цирк. Нє, ну а попробуй з батьками, або, ще страшніше, з бабою, чи дідом російською говорити, то, як мінімум, бурчати будуть. Село то взагалі штука цікава. Там і в дюнділь получить можна за російську. Правда, получали, звичайно, свої, які вдруг стали російськомовними, чи, як казали, по простому: "Дохуя городський?". Приїжджих за це не трогали чогось. Їх за щось друге трогали. Ну то в буремному минулому. Зараз все скисло якось. Село на село навіть ніхто не  ходить, ото часи були)).
Так до чого то я? Зараз принципово на українську перейшов. Так що я бачу. Раніше воно як було. Коли хтось говорить російською інші переходять теж на російську. А воно, виявляється, працює в зворотньому порядку. Більшість людей переходять на українську, якщо з ними розмовляти українською. Не всі, але багато. А коли розмова сам-на-сам, то процентів 90 взагалі.
Так що, ото таке.

На русскомСвернуть )

31

Ще один рік.
Минулорічне фото

Еще один год.
Прошлогоднее фото

Метки:

Про ватніків

Нє, не про Донбас і не про РФ. Про наших, тутешніх.
Так ото, наше місто, по закону про декомунізацію підлягає переіменуванню. Назву Єлисаветград посилено педалювали єкс регіонали, звичайні ватани і ті, хто просто чув, що була така назва.
З горем пополам вирішили, що Єлисаветграда не буде, по при "волевиявлення" жителів міста. Чому в лапках? Бо явка на вибори була провальна. Як завжди прийшли бабки і проголосували. А молодь потім б'є себе п'ятою в груди і кричить, що мені ця країна нічого не дала і все одно кого обирати. Ну, то їх вибір.
Так от, в неділю вийшли люди на мітинг проти нової назви Інгульськ. Не те щоб я був в захваті від цьої назви, але мене влаштовує. В принципі, я так подивився, в основному люди за збереження назви Кіровоград, нє, я розумію, що консерватизм це добре, але нахуа? Ми вже пробували нічого не міняти в назвах, тепер пожинаємо плоди. Так що для мене це питання вирішене. Як націоналіст і язичник я проти імперсько-православного Єлисаветграда. Проте, більшість прихильників Єлисаветграда не є ні націоналістами, ні язичниками.
Чого я все за Єлисаветград? Бо мітинг, наче проти Інгульська, не знаю чим їм так не подобається, але, фактично, за Єлисаветград, бо кіровограда вже не буде точно, а іншої альтернативи, більш менш пошириної в масі я не чув.
Отже, хто був на мітингу? По різним данним було від ста до 500 чоловік, як на мене, то чоловік 300, більше туди не влізло б. Так от, були ті ж самі бабки, молодь, яким, мабуть, пофіг куди йти, хоча, вони мажуть досить чесно в це вірити, вік такий. Адмінресурс. З свого оточення знаю, що Гідросилу виводили в добровільно-примусовому порядку. Ну і якась частина ентузіастів. Що саме цікаво, все під жовто-блакитними прапорами. Отакий латентний ватизм. ЄНР мабуть хочуть, чи хто їх знає. Я б давав кожному на мітингу путьовку на Донбас, хай подивляться, що їх жде з такими поглядами.
І ще про прапори. Зайшов на штаб козачества в вечері. Воно в нас в напівпідвальному приміщенні житлового будинку. Замість штор на вікнах висять прапори України.
Так ото, стоїм курим, їда бабка, каже я управдом, познімайте, мол прапори і повісьте нормальні штори, я тоже патріотка, але не хочу, щоб наш будинок взірвали. Не буду розказувать, що я їй казав. Але мені не зрозуміло, чим ці люди думають. Чого я в своїй країні маю боятись повісити прапор своєї країни? Чим треба взривати нещасних два вікна з прапорами, щоб взірвався весь дім? І що за така психологія, не виділятись? Це вже навіть не ватизм, це щось більше. Якась рабська, чи стадна психологія. Таки люди діляться на тварєй дрожащих і право маючих. Нє, я не буду з сокиркою до бабки ходить, бо маючий право, має і обов'язки. А той, хто прикидується шлангом, нехай не ображається, коли з нього будуть стригти шерсть, трахать, а потім просто пустять на м'ясо.
Словом не весело якось мені.


На русскомСвернуть )

Метки:

Мотоцикл

Сидів тут думав, як пофарбувати мотоцикл. А потім розчохлився, що існує фотошоп. Почав калякати бак.

Потім подумав і вирішив намалювати весь мотоцикол, виходячи з того, які запчастини в мене є. Виходить щось таке.

Сильно не вімальовував, мені в основному фарбування цікаве було і бічні панелі, які ще треба з чогось зробить.

На русскомСвернуть )


UPD
З кофрами.

Найманці

Це просто капець якийсь. Як можна таке придумать?
Ніби-то під Горловкою на штурм пішли найманці, увага, з США, ЄС та Австралії. Цікаво, бойового кінгуру там не було?
У нас в частині був один негр, точніше мулат, якого не відправляли в АТО, щоб не було підстав для подібних заяв, був один монголоїд, не знаю хто по національності. Більше нікого не було.
Наскільки мені відомо, в наступ пішли саме сєпари, але крепко одгребли. Видно, вирішили прикрити свое фіаско найманцями. Ну а як, то ж не кошерно одгребти від ЗСУ.

Это просто капец какой-то. Как такое можно придумать?
Какбуд-то под Горловкой на штурм пошли наёмники, внимание, с США, ЕС и Австралии. Интересно, боевого кенгуру там не было?
У нас в части был один негр, точнее мулат, которого не отправляли в АТО, что бы не было оснований, для подобных заявлений, был один монголоид, не знаю кто по национальности. Больше никого не было.
Насколько мне известно, в наступление пошли именно сепары, но крепко выгребли. Видно, решили прекрыть свое фиаско наёмниками. Ну а как, то ж не кошерно отгребать от ЗСУ.

Метки:

ПС

Щось намічається.
В мене на роботі під вікном пошикувався Правий Сектор. В них штаб поряд. По ходу будуть знову блокувати суд.
Там мутна історі. Пограбували гральний заклад. Тепер судять когось  з ПС. В свою чергу вони стверджують, що це підстава.
Так от я про що. Якщо то підстава - то доведіть це, найміть хорошого адвоката, думаю гроші знайдуться. Якщо ні. Ну то я не знаю. Нас кіровоградських чоловік 300 в частині було. Зібрать всих і виставити пару банків?

Что-то намечается.
У меня на работе, под окном построился Правый сектор. У них штаб рядом. По ходу будут опять блокировать суд.
Там мутная история. Ограбили игральное заведение. Теперь судят кого-то с ПС. В свою очередь они утверждают, что это подстава.
Так вот я про что. Если это подстава - то докажите это, наймите хороших адвокатов, думаю деньги найдутся. Если нет. Ну я не знаю. Нас кировоградских человек 300 в части было. Собрать всех ы выставить пару банков?

Метки:

Втеча з Шоушенка

Прочитав на днях книгу Стівена Кінга "Втеча з Шоушенка". Те що книга крутіша за фільм то й так понятно. Який геній додумався ірландця Реда зробити негром і навіщо?

ПерекладСвернуть )

Метки: