Я с трубкой

Сон і реальність.

В минулому році, коли йшов в військомат мене, звичайно, тіпало. Реально, не знаєш що тебе очікує попереду. Там все було незвичне, інше.
І от, приходе час додому. Здавалося б сон закінчився. Ти просто прокинешся і підеш на роботу, як завжди. Проходе місяць і в голові засідає думка, що якраз тут сон. Кожен день як попередній, повільно текуча жижа в заболоченій річці життя. А реальність була там. Чи просто чистий участок річки. Хто його зна?
Я здурів, да?
Котика вам в стрічку

Collapse )
Я с трубкой

Паралелі

Радянсько-Фінська війна. Матеріал далеко не шукав - Вікіпедія.
Нікому нічого не нагадує?

Створення маріонеткового «уряду»[ред.ред. код]

Підписання терійокського пакту (О.Куусінен - стоїть крайній праворуч)

Ідея створення «Народного уряду» Фінляндії виникла в Кремлі ще тоді, коли йшли переговори в Москві, восени 1939 року. 1 грудня 1939 року московське радіо офіційно оголосило про створення на території СРСР в містечку Терійокі (нині м.Зеленогорськ Ленінградської області) «Фінляндської Демократичної Республіки». Уряд маріонеткової «держави» був зібраний на базі керівництва створеної ще у 1918 році у Москві та весь час перебуваючої на теренах СРСР Комуністичної партії Фінляндії. На чолі уряду, партії і «держави» Сталін поставив старого перевіреного більшовика, відомого «червоного фіна», члена Виконкому Комінтерну Отто Віллє Куусінена. СРСР негайно визнав «уряд» Куусінена і уклав з ним «договір про дружбу».

Створення «фінської народної» армії[ред.ред. код]

Ще на стадії переговорів в Москві восени 1939 радянським керівництвом було поставлене завдання терміново розгорнути власну «фінську» дивізію. Оскільки напередодні війни в СРСР прокотилися кілька хвиль репресій та етнічних «чисток» у відношенні до фінського населення СРСР, інгерманландців, карелів та фінських комуністів, етнічних «кадрів» для створення подібної армії в СРСР не вистачало. Тому ця «армія» складатися не з фінів, а з людей фінно-угорського походження, бажано щоб зовні схожих на фінів (білявих, північних блондинів). Зрештою, була розгорнута «Народна Армія Фінляндії», яка складалася не стільки з фінів, карелів та вепсів, скільки з білявих слов'ян, більшість з яких були білорусами. Так офіцери в штабі цієї армії жартували:



- Ми не знаємо, чи є фінські міни, але те, що є мінські фіни, це точно![9].

Відтак таке «фінське народне» формування в було створено, але боєздатність її «вояків» була вкрай низькою. В цьому війську, наприклад, з'явилися бійці з такими «фінськими» прізвищами, як Тажибаєв, Полянський, Устименко… Штаб корпусу очолив комбриг Романов, який відтоді став Райкасом, а політвідділ — Терешкін, який із жовтня 1939 року до квітня 1940-го звався Тервоненом. Лише командувачем «ФНА» був справжній фін Аксель Анттіла — кадровий офіцер Червоної армії, якого 1937 року було репресовано, а 1939-го — терміново повернуто з ГУЛАГу. Жоден із майже тисячі фінських військовослужбовців, які потрапили до радянського полону під час Зимової війни, не погодилися, попри страшного тиску з боку радянських чекістів, вступити до лав цієї «армії».

За весь період війни участі в бойових діях ФНА практично не брала і знаходилася в тилу Червоної армії. Після початку радянського етапу Другої світової війни з Німеччиною влітку 1941 підрозділи цієї «армії» були передані радянським військам на фронтах, а після скінчання Другої світововї війни всіляка інформація про її існування була в СРСР засекречена..

Те ж саме з російськомовної Вікіпедії, трохи іншими словами і більш поблажливо, що до СРСР, але суть передана.


Collapse )

Я с трубкой

Тінь сонця

Так ото, давно хотів поділитись музикою чудової групи Тінь Сонця, з друзями білорусами взагалі то з lianina_minsk зокрема. На білоруській мові.





Так вот, давно хотел поделиться музыкой чудесной группы Тінь Сонця, с друзьями белорусами вообще и с lianina_minsk в частности. На белоруской мове.
Я с трубкой

Діалектизми

За час служби я почув не мало слів яких раніше не знав,або не чув, щоб їх вживали в усній мові, що цікаво, багато які з них з нашої області. Запишу тут те, що пам'ятаю.

Видко - видно (Кіровоградська обл. Добровеличківський р-н).
Ґемби - губи (Кіровоградська обл. Добровеличківський р-н).
Ґалагони - яйця (Кіровоградська обл. Добровеличківський р-н).
Грабачка - лопата (Запоріжська обл. Куйбишівський р-н).
Грати - трахать (Львівська обл).
Дрів - дров (Кіровоградська обл. Долинський р-н) в родовому відмінку замість О кажуть І.
Козак, козачка - хлопець, дівчина (Кіровоградська обл. Добровеличківський р-н) вживається постійно для означення особ.
Путило - ПМХ (Кіровоградська обл. Добровеличківський р-н).
Пусюн - ПМХ (Кіровоградська обл. Новоархангельський р-н).
Пшінка - кукурудза (Кіровоградська обл.).
Річард - БОМЖ (Кіровоградська обл. Долинський р-н)
Цюрик - маленький ПМХ (Кіровоградська обл. Добровеличківський р-н).
Ящичок - ящик (Кіровоградська обл. Ульянівський р-н) - характерне твердою вимовою Щ і Ч, у нас кажуть ящичьок, в принщипі вони всі слова з цими буквами так вимовляють.

Якщо згадаю - допишу ще.
Я с трубкой

Про доброту

Звернув я увагу на таку дивну рису в характері більшості українців, як незлобливість. Нє, образиться на когось, щоб потом все життя його недолюблювать - це запроста. А от зненавидіти так, щоб місця не було доки не розквитаєшся з ворогом - цього нема. Не в гарячці щось зробити, а холодно, з розрахунком, доки не винищищ всю паросль, ну от нема і все. Навіть на війні нема тої всепоглинаючої ненависті до ворога. А сама війна сприймається як важка, брудна, але необхідна робота. Навіть на полонених майже не зриваються. Хіба що одразу після якоїсь події, що вплинула на людину і викликала лють, але це швидко минає.
Воно, наче, з точки зору, загальнолюдських цінностей і правильно, а от на війні таке недопустимо. І це проблема не тільки нашого покоління, ще Юрій Горліс-Горський писав, як він пожалів ворога, а потім втратив багатьох друзів, а сам попав в полон.
«Я вже й сам добре усвідомив собі, що коли дві нації борються, то білі рукавички мусять бути скинені. За п'ять років на фронтах довелося розрубати в бою не один череп… але що можна піднести шаблю на ворога, який уже кинув зброю, що ворог лише мертвий перестає бути ворогом, з цим я погодився лиш тепер, на цьому клаптеві української землі, який треба було відстояти — або загинути».
"У наші руки попався парторганізатор Єлисаветського повіту — Пірко, який в супроводі начальника волосної міліції їздив по селах для організації партійних осередків. Оба українці. Зрозумівши, з ким мають діло, начміл лепече про те, що його примусили служити, що він служив в українській армії, розпинається удоводнюючи свою любов до «неньки України».
Пірко зблід, але тримає себе спокійно. Забираємо їх з бричкою до табору, пославши селянина, щоби сам привіз Квашу на місце, де ми стоїмо.
На допиті начміл вивалює все, що знає, «сипле» Пірка, рятуючи себе. Візник-молдаван, який постійно служив у начміла, «сипле» на обох, доказуючи свою непричасність.
Пірко, пригноблено-спокійний, відповідає неохоче. На запитання — як він, українець, може прикладати свою руку до терору і знущання над українським селянином, відповідає, що цього вимагає пролетарська революція, що він сам не погоджується з деякими заходами совітської влади, але як солдат партії — виконує її накази.
Порадившися з Зінкевичем, рішаєм Пірка розстріляти, а начміла і візника звільнити перед виступом з лісу.
Проти цього обурюється Чорнота.
— Мусимо постріляти всіх. Зрештою, як хочете гратися у гуманістів, то візника можете звільнити. Тільки перед тим відріжте йому язик і виколіть очі, бо він бачив коло чиєї хати їх перестріли і пізнав хлопця, який був з Юрком. А у того в Розуміївці батько і хата... Щодо начміла-то скоріше погоджуся відпустити Пірка як його. Пірко чесний ворог, а це сволота.
Мене і Зінкевича підтримало ще кілька старшин, які були в складі відділу. Не можна вбивати без розбору! Чи мало наших душею людей, під цей час обставини примушують служити червоним! За візника вступився козак, якого він знав. Молдаван поклявся йому, що нічого нікому не скаже. В цей час до табору прийшли Кваша і Дорошенко. Кваша підтримав наш погляд, натомість його товариш погляд Чорноти, що начміла треба розстріляти.
За нами була більшість — рішення не змінили. Підвечір з трьома козаками веду Пірка до лісу."
А потім начміл привів загін до лісу...
Якийсь Гамлєт Подеревянського виходить.
Гамлeт:
- Не можна мстить. Повиннi ми любити всiх пiдорасiв,
злодiыв, убивць. Бо кожний з них - народ i богоносцi.
Привид:
- То може ти i м'яса не ыси?
Гамлeт:
- Нi, не їм я м'яса принципово. Я тiльки випить iнодi
люблю, бо ми народ широкий i гостинний i випити ми можем до-
хуя. Намного бiльше всяких iнородцiв, жидiв та басурман.



Collapse )
П.С.
Вот, вспомнил урывок из песни, хорошо описывающий то, что я хочу сказать
"Враг навсегда остается врагом,
Не дели с ним хлеб, не зови его в дом,
Даже если пока воздух миром запах,
Он, хотя и спокойный, но все-таки враг.
Если он, как и ты, не пропил свою честь,
Враг не может быть бывшим, он будет и есть.
Будь же верен прицел, и не дрогни рука,
Ты погибнешь когда пожалеешь врага."
Я с трубкой

Кубанські козаки

"Мачуха доля відірвала наших дідів Запорожців від матернього лона й закинула їх на Кубань. Більше ста літ жили ми тут сиротами по степах, по плавнях, по горах без матернього догляду ... Царі, робили все, щоби вибити з наших голів, з наших душ пам'ять про Україну й любов до Матері. Царі хотіли зробити з нас душогубів, хотіли, щоб ми, коли прийде той слушний час, час визволення України, своїми руками задавили ту волю, щоб ми свої шаблі пополоскали в крові Матері ..."

Так казав Микола Рябовіл, голова Кубанської крайової військової Ради Самостійної Кубанської Народної Республіки, уродженець кубанської станиці Дінська, сто років тому.
А тепер вони роблять все з точністю до навпаки. От мені цікаво, бо про кубанців воюючих проти нас я знаю точно, а чи є ті, що за нас.



"Мачеха судьба оторвала наших дедов Запорожцев от метеринского лона и закинула их на Кубань. Больше сотни лет жили мы тут сиротами по степях, по плавнях, по горах без материнского ухода... Цари делали все, чтоб выбить из наших голов, с наших душ память про Украину и любовь к Матери. Цари хотели сделать из нас душегубов, хотели, что бы мы, когда придет тот соответственный час, час освобождения Украины, своими руками задавили ту свободу, чтобы мы свои сабли пополоскали в крови Матери..."
Так говорил Николай Рябовол, глава Кубанского краевого военного Совета Сомостоятельной Кубанской Народной Республики, уроженец кубанской станицы Донская, сто лет тому.
А теперь они делают все с точностью до наоборот. Вот мне интересно, так как про кубанцев воюющих против нас я знаю точно, а есть ли те, что воюют за нас?
П.С. СловаРябовола изначально на украинском языке.
Я с трубкой

Персона нон-грата

В Держдумі РФ запропонували заборонити в'їзд учасникам АТО.
Бг-г-г-г. Хто хотів - давно ховається від АТО у них, доречі теж депортувати хочуть. Хто після АТО хоче їхать в Россію - той в АТО, значить, не був. Десь на полігоні проп'янствував, чи за сало учасника отримав. А так ні один атошник в сучасну Россію ні за які коврижки і сам не поїде.
КДПУ


Collapse )
Я с трубкой

Град

Шоб ви собі розуміли, що таке система залпового вогню БМ-21 "Град".
Мій зріст 180 см, і це лише один з 40 снарядів.

Что бы вы себе понимали, что такое система залпового огня БМ-21 "Град".
Мой рост 180 см, и это только один из 40 снарядов.